64400, Харківська обл.,
сел. Зачепилівка, вул. Центральна, 49
тел. 5-15-31; тел/факс 5-16-51; email: zachepylivska@rda.kh.gov.ua
Анонс подій

Восени 43-го...

ВОСЕНИ 43-ГО…

Уперше з цими матеріалами мені пощастило познайомитися в Зачепилівському краєзнавчому музеї у дні, коли в районі відзначався знаменний для всіх зачепилян  день — визволення від німецько-фашистських загарбників. Та й не тільки мені. Пам’ятаю, з якою цікавістю перегортали пожовклі від часу папки Почесний громадянин  району Сергій Архипович Сало, ветерани і учасники війни, які завітали туди. Ще б пак! Адже тих документів майже сім десятиліть не торкалася жодна рука. І якби не старання  завідувача районним архівом Олексія  Володимировича Хохлюка, ніхто з сучасників і не взнав би як і чим жили наші села після окупації.
Координаторами всього, що відбувалося на звільненій території після відступу фашистських військ стали військкомати, виконкоми районних рад  депутатів трудящих, райкоми ВКП(б) та земельні відділи. А безпосередньо на селі центром всіх починань, як і в довоєнні роки, стали сільради. Їх головами призначалися шановані люди, колишні депутати. "Довоєнні" депутати виступали також організаторами колгоспів, активістами, які словом і ділом допомагали швидше ліквідовувати наслідки окупації.
Та все ж, як і до війни, велику роль в житті селян відігравали колгоспи. Їх на території кожного села було кілька. Так, у перші повоєнні роки на території нинішньої  Леб’язької сільської ради  було сім сільгоспартілей — "Красное знамя", "За власть Советов", "Новая жизнь", "Свобода", "Красный Октябрь", "Перемога", імені Кірова — якраз стільки, скільки існувало і до війни.  На прикладі одного з них — "Новая жизнь" і розповім про те, які клопоти в ті дні обсідали селян і владу.
Після звільнення села від німецько-фашистських загарбників 24 леб’язьців було мобілізовано до лав Червоної Армії. Найстарші серед них — 59-річні Петро Трушляков та Сергій Мезенцев. Пішли на фронт батько і син Губанови — 49-річний Семен та вісімнадцятирічний Іван, брати Кащеєви —  дев'ятнадцятирічний Василь та сімнадцятирічний Григорій, Володимир Трушляков та Василь Ільїн, яким ледь виповнилося вісімнадцять. Добровольцем записався до лав Червоної Армії Олександр Чмеренко 1927 року народження. Одиниці повернулися з фронту, бо ще необстріляними потрапили в справжню м’ясорубку — на сумнозвісний Пушкарівський плацдарм. Серед них був знатний в районі хлібороб, орденоносець Іван Семенович Губанов.
Та мирне життя в Леб’яжому брало своє. Так, уже в кінці вересня — на початку жовтня визначилися, які втрати понесли селяни від німецької окупації.  В тій чи іншій мірі постраждало більше 30 сімей. Так, родини Степаниди Бутенко і Антоніни Верещаки були виселені з села і згинули в чужих краях, сина Лукерїї Трушлякової і чоловіка Христини Попової розстріляли німці, невідома доля чоловіків Ніни Леус, Ульяни Кононихіної, Наталії Олешко і Наталії Зінченко, дочок Агрипіни Кофан і Ананія Внукова, яких арештували поліцаї. Більше 30 юнаків і дівчат було відправлено на примусові роботи в Німеччину.
У ці дні проводився і попередній перепис населення і вцілілої  худоби. У списку про наявність працездатних по першій бригаді виявилося 276 чоловік, по другій — 156. Та більшість з них — старики, жінки, діти, інваліди.  Давно за сімдесят перевалило Мезенцевим — Соломаниді та Івану, наближалися до цього життєвого ювілею подружжя Трушлякових — Петро та Меланія, інвалід Мартин Попов, а на них покладалися великі надії, очікувалося вкладу в розвиток  народного господарства, зруйнованого війною.
Трохи згодом ці списки уточнювалися. Уже 3 жовтня стало ясно: на території колгоспу проживає 473 чоловіка. І тільки 170 з них — працездатні. Переважно — вдови, солдатки.
 А ще через кілька днів в артілі визначилися з постійними кадрами. 27 вересня на адресу Зачепилівського райвійськкомату відправлено лист про закріплення на роботі в колгоспі "Новая жизнь" Леб’язької сільської ради ковалями Гаврила Кияницю і Тимофія Зеленського,  теслярами Володимира Сорокіна,  Якова Попова, Федора Кофанова, рахівником Єфросинію Гайворонську,  ветсанітаром Іллю Мацюцького,  польоводом Сергія Мезенцева, бригадиром Івана Бондаря.  Головою колгоспу просили закріпити Костянтина Олешка. "Гвардія" у 51-річного інваліда-фронтовика була хіба ж така! Найстаршому, одному з ковалів, уже давно "перевалило" за 60. Та й решта — ті, котрих на фронт не брали: кого — за віком, кого — за станом здоров'я чи через каліцтво. Наймолодшою серед них була 30-річна Фрося Гайворонська.
Інші селяни теж не  сиділи без діла. З перших днів після визволення району вони брали участь у відновленні мостів, доріг, державних і громадських установ та споруд, відбудові погорілих хат у своїх і сусідніх селах.  Колишні військовослужбовці, а під їх керівництвом юнаки, які ще не підлягали мобілізації, відшукували і знешкоджували гранати, міни, снаряди.  Для потреб військової промисловості підлітки збирали чорний і кольоровий метал.
При німцях теж сіяли зернові та просапні культури. Тепер завдання полягало в тому, щоб до 1 жовтня вручну заскиртувати весь хліб, який лежав у копах, обмолотити його молотарками, котками чи ціпами, зібрати весь вирощений урожай соняшника, картоплі, цукрових буряків, кукурудзи і городини, запастися насінням овочевих культур.
 Думалося і про майбутній урожай. Всю ріллю засіяли озимими культурами. Розпочалася оранка зябу. На кожного робочого коня щодня виділялася ділянка в 6, вола — 5 гектарів. 2-гектарна площа  відводилася на корову. А від тих корів ще й очікували високих надоїв.  Адже  молоко здавалося на сепараторні пункти, а далі перероблялося для потреб держави.
Працювали селяни на ремонтних та відбудовчих роботах в селі та райцентрі. А невдовзі 39 чоловік відправилися на відновлення залізниці Дніпропетровськ — Красноград, що, як відомо, пролягає вздовж всього Леб’яжого. Серед них були, в основному, жінки — вдови, солдатки. Залізничниками, тобто тими, хто працював там на постійній роботі, були лише двоє — Стефан Філіпський та Федір Попов. Взимку виділялися люди і для очистки залізниці від снігозаносів.
Уже в перші дні січня наступного року шестеро селян було виділено в дорожню бригаду, яку очолював Корній Багнич. В її обов’язки входило утримувати в належному стані дороги, що проходили по території артілі. Це завдання мало "стратегічне  значення", бо, як відомо, Леб’яже простягається попід горою майже однією вулицею завдовжки більше десятка кілометрів. Тому, хто прямує по ній, з одного боку до райцентру недалеко, а з іншого — і до Краснограда рукою подати.
Призначалися  колгоспники й на інші, набагато важчі роботи. Так, в кінці 43-го — на початку 44-ого на шахти Донбасу виїхали чотири чоловіки. Скільки ж виділено і на відбудову обласного центру. Це були молоді незаміжні жінки та дівчата, на яких чекала важка,  нежіноча робота. Але ніхто не ремствував: чоловікам на фронті було не легше.
Тим, хто залишався, і вдома роботи вистачало. Адже за період окупації селяни з різних причин позбулися 11 будинків, 7 сараїв. Особливо багато втрат прийшлося на час відступу німецької армії. Без житла залишилися сім’ї Дениса Губанова, Савви  Толстова, Зінаїди Попової, Агафії Пілюгіної та інших. У вогні загинуло три корови, а відступаючі забрали з собою багато птиці.  Але найбільше постраждало господарство Платона Олешка: у хаті згорів дах. Полум’я знищило сарай, саж, курник. Під час пожежі сім’я втратила всю живність — 14 голів курей, 35 качок, 15 гусей. Фактично вона була приречена на голодне існування і якби не допомога односельців, то навряд чи пережила б лихоліття. 
Та й держава, незважаючи на неймовірні військові витрати, допомагала селянам загоювати рани. На будівництво житла надавалися кредити, будматеріали. Уже у вересні тільки Леб’язькою сільською радою погорільцям виділено більше 40 кубометрів лісу. Правда, в лісництві не вистачало робочих рук і його треба було заготовляти самим. Але, після пережитого під час окупації, це вже нікого не лякало. Як і податки у вигляді молока та м’яса, зерна, городини, якими обкладалися селяни у воєнні та перші повоєнні роки, обов’язкова підписка на грошово-речові  лотереї, придбання облігацій.
Ще йшла війна. Селяни розуміли: державі нелегко підніматися з руїн. Тому й працювали на ентузіазмі і лише за трудодні.

Голова РДА

Шановні відвідувачі сайту!

    Щиро вітаю вас на офіцій- ному веб-сайті Зачепилівської районної державної адмініст- рації. Тут ви познайомитесь з минулим і сьогоденням Зачепи- лівського району, тут опера- тивно, достовірно і всебічно відображатиметься діяльність районної виконавчої влади та органів місцевого самовряду- вання, тут висвітлювати- муться останні рішення і події, що відбуватимуться в районі, оприлюдниюватимуться показ- ники соціально-економічного роз- витку.
   Сподіваюсь, що інформація розміщена на сайті, допоможе краще пізнати наш чудовий край, а діловим колам чіткіше визначитися у можливих напря- мах співпраці.

Голова Зачепилівської районної державної адміністрації

А.Л. Конопля

Написати листа голові РДА

Архів новин
Прогноз погоди